Фото-кадр

Гірське озеро.

Похід до Поляницького гірського озера. Враження.



 

Інформація.

На південний захід від Скель Довбуша, на відстані 4.0 км, на території Поляницького лісництва Болехівського держлісгоспу, знаходиться мальовниче гірське озеро природного походження. Розташоване на висоті 780 м. над  рівнем моря серед стиглого смереково-букового лісу, являється рідкісним та унікальним для природи Сколівських Бескидів. Займає площу до 0.30 га, глибина біля 10 метрів Живиться як власним джерелом так і двома струмками. Витік один, впадає в річку Сукіль біля с.Буківець. Дно мулисте, шар якого навіть біля берегів досягає 3-ох метрів. Вода прозора. Багате на природний газ-метан. На дні досить багато дерев-топляків. Ще до недавно цілком "мертве" для всякої  водяної живності. Повним господарем був тільки карпатський тритон. Зариблене ентузіастами-природолюбами. На даний час водиться форель, яка нереститься в одному із струмків, короп і диковинний для регіону Карпат- ротан. 

На схід від озера, в межах до одного кілометра, серед лісу знаходиться багато скель-валунів, окремі з них висотою до 20 метрів. Є місця де скелі утворюють непрохідні стіни довжиною до 200 метрів. Починаючись полого в низині вони закінчуються стрімкими обривами. Цю властивість активно використовували вовки для своїх облав на оленів. Загнана на вузький гострий верх тварина була приречена. 

Як і гірське озеро так і навколишня місцевість являють собою унікальний і живописний куточок Карпат. Входить в склад Поляницького регіонального ландшафтного парку. З 1996 року охороняється як пам'ятка природи місцевого значення.
Опис, фото.
Озеро власної назви не має. Місцеве населення називає його просто озеро або, навіть болото. Туристи часто плутають з Мертвим, або Журавлиним яке нижче села Кам'янка Сколівського району. Що не так і далеко, по одному гірському хребту.
Дібратись сюди можна з сіл чи то Поляниці, Буківця, Сукеля Болехівської міськради, чи Труханова Сколівського району. Від Скель Довбуша до озера веде маркована стежка якраз по межі двох областей.
Наш шлях пролягає з Буківця. Маршрут не кращий, не ближчий чи легший за якийсь інший. На меті було пройти по стежках якими колись давно ходив і вийти на Скелі Довбуша. 
В кінці села, біля пилорами, з гостинця повертаєм вправо, проходим міст через річку Сукіль і зразу опиняємось в лісі. Далі йде лісова дорога, паралельно їй журчить потічок з безліччю грайливих перепадів-водоспадів. Скажу по секрету, на них і орієнтувався при виборі маршруту. Колись давно, ще зі "Сменою", бігав тут в намаганні сфотографувати дивну пташку оляпку  ну і самі водоспадики. Коли це було... І де ті оляпки! Два кілометри терпимої дороги, пташок не видно, хмарно, в зворі темнувато. Яке тут фотографування? По обидва боки схилів - лісова стихія, післяпорубочний стан. Це є щось, треба бачити. А потічок  журчить... Дальше дорога як така взагалі пропадає, навіть немає місцями стежини. Плигаєм з каменю на камінь по руслу потічка. (Ось вибрав маршрут для своєї супутниці-дами!). Років двадцять тому після проливних дощів та повені змило все, і дорогу і містки. В душі радію,  звідси ліс вже точно фіг виріжете. Сама природа так постаралась. Техніки, яка спроможна пройти це завалля каменюк, порогів, обломків дерев, пнів,  зсувів грунту в природі не існує. Навіть танком... А тут далі такі ялиці, в два обхвати... І ніяких слідів від трактора.
Нарешті між стовбури дерев почала проглядатись гладь озера. Якесь хвилююче відчуття появляється завжди коли ось так підходиш до нього. В Карпатах природніх, гірських озер не так і багато, і якщо для когось це просто "калюжа" то для місцевого жителя це вже щось. Пригадалось яке воно викликало враження коли вперше його побачив. Літнього погожого дня, блукаючи серед гір стиглим смерековим лісом почув якусь свіжість, прохолоду води. Спустившись по схилу нижче натрапив на струмок а вже по ньому вийшов до озера. Озеро було оточене крислатими смереками, які віддзеркалювались на поверхні води. Де ці смереки, внизу чи вверху, де небо, зразу і не збагнути. В голові крутиться, якась втрата орієнтації в просторі. Вода кристально чиста, через багатометрову глибину проглядалось дно з найменшими деталями. А тишина навколо, аж лякала. Так і застиг...
І знову, колись... Десь в сімдесятих почали вирубувати якраз ці смереки що вище озера. Бригадир лісозаготівельної бригади, герой соц. праці, він же тракторист, тягаючи зпиляні дерева у всю довжину кожну пачку вимочував в озері. Трелювання здійснювалось по самій кромці водойми, при чому з поворотом під прямим кутом. Ось і получалось, трактор рухається дорогою а верхівки дерев на повороті через озеро, зі всією грязюкою, сміттям... І як глум над цим, поруч встановлений аншлаг: -"Гірське озеро. Рідкісне в Карпатах. Охороняється законом". Довго воно відстоювалось, багато років. І щось тут вже не так. Заростати стало, появились водорослі. Докладаються і горе туристи, вирубуючи на паливо все що поближче.
Піднімаємось до вершини хребта, курс на Скелі Довбуша. Проходим і цю стару вирубку де колись (знову!) росли смереки. Думаю що на таксаційних лісгоспівських мапах тут "буяють" молоді посадки ялини, модрини... А як же! Ми висаджуєм! Карпати зеленітимуть вічно! По факту - осиково-березові "рощи"... І більше нічого.
Ось і вершина. Внизу села, міста, а там Скелі, ніби розсипані серед лісу. Випогодилось, щебечуть птахи, луки покриті високою травою, різними барвами кольорів гріють душу квіти. Все добре.
Про те що знову "наткнулись" на заростаючу горобино-бузиною  вирубку, при чому суцільну та ще в природоохоронній зоні, а в іншому місці "пошкоджені короїдами"  зрубані стовбури цих багатостраждальних смерек, вже мовчу. І так якось все не так вийшло. Просто хотілось зробити гарних фотографій...


Обновлен 21 фев 2017. Создан 11 фев 2017



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
Скеля, відпочинок в Карпатах Червона книга України