Фото-кадр

« Скелі Довбуша»

Бубнищанський скельний резерват



 

    Інформація. 

 

Скелі Довбуша   або Бубнищанський скельний комплекс - група пісковиків висотою 30 - 40 метрів поміж стиглих букових лісів, розкиданих на площі більше 2-х гектарів. В скелях основного масиву є  три печери чітких геометричних форм які могли бути як житлова, конюшня або для утримання овець та комора. На одній з скель видовбана в камені чотирьохстінна криниця розміром 2 х 2,1 м, глибиною біля 6 метрів, яка слугувала, напевно, для зберігання запасів  води в час облоги. Над криницею збереглись рештки мурованого склепіння, склад розчину якого характерний періоду часів Київської Русі. Підступи до даного масиву оточував підмурований кам'яний вал та шестиметровий викопаний рів, залишки яких досить чітко проглядаються і до нині. Задовби та пази на протилежних каменях рову свідчать про  наявність в ці часи перекидного моста, в дію який приводився з допомогою допоміжного каменя-важеля. Історія скельного масиву відходить в давню сивину і в різні часи використовувались по-різному. Це могли були, за думками багатьох дослідників, і астрологічно-ритуальні храми та язичницькі капища, і старогалицькі богатирські застави, і скельні монастирі, середньовічні оборонні замки чи кріпості, і світлові, димові чи бубнильні  сигнальні пости, і добре укріплені розважально-мисливські комплекси в часи шляхетщини. Кінець використання скельного масиву  по якомусь із призначень припадає десь на 1530-1540 роки. Під час проведення опитувань місцевого населення  при визначенні меж земельних володінь громад в 1787 році вже ніхто з місцевих людей нічого конкретного не знав. На згадку нам і фантазію уяви залишились назви навколишніх урочищ : Границя, Воротці, Башта, Рубань, Соколова гора, Бубнище та інші. За підсумками багаторічних досліджень

 (протягом 2006–2015 рр.), скельно-печерний комплекс «Скелі Довбуша» в с. Бубнище Долинського району Івано-Франківщини уперше постає як унікальна сакральна пам’ятка загальнонаціонального і європейського значення епохи неоліту – енеоліту. Карпатською археологічною  експедицією  Інституту історії, етнології та археології Карпат під керівництвом доктора історичних наук, професора, Миколи Кугутяка, було виявлено стародавній скельний храмовий комплекс Великої Богині Праматері з унікальним трьохметровим барельєфом жінки, жертовниками святилища, викутими в скелі рельєфами тварин (леви, ведмеді, птахи).

Скельний храм створювався з урахуванням археоастрономії літнього і зимового сонцестоянь. До сакрального комплексу входить ціла система скель, печер, ущелин, гротів, джерел. Скельно-печерний храмовий комплекс в с. Бубнище є центральною пам’яткою для більш як 50 скельно-печерних пам’яток Українських Карпат, які пов’язані з давніми язичницькими культами і ранніми християнськими віруваннями.
Науковці виявили комплекс невідомих досі антропо- і зооморфних наскельних зображень, знаків і символів, нижніх і верхніх жертовників, зроблено спробу реконструкції релігійного світогляду, структури міфоритуального простору, теогонії і космології святилища.
Унікальна пам'ятка природи та історії. В 1981 році резерват "Скелі Довбуша" оголошено заповідником республіканського значення. 
****
Опис, враження, фото.
 Один з шляхів до "Скель Довбуша", або правильніше Бубниських скель, пролягає з містечка Болехова Івано-Франківської області. Доїхавши до зупинки с.Бубнище, переходимо міст через швидкоплинну річку Сукіль, зупиняємось біля ряду розташованих тут кафешок. Зліва, з боку річки доноситься шум каскадних водоспадів. Налюбувавшись грою води, зробивши кілька вдалих фотографій, продовжуємо свій шлях до скель. 
Звідси до скель ще чуть більше трьох кілометрів лісової грунтової дороги. По узбіччю, лісом, колись була пішохідна стежина, та з часу коли почали пропускати автотранспорт все заросло чагарником. І тепер, якщо підніматись пішки треба бути готовим до ряду незручностей: пилюка, грязюка, шум та вихлопні гази проїжджаючих вгору-вниз автомобілів.Грунтова дорога вправо веде до села Бубнище, нам прямо, вгору через КПП при вході на територію Поляницького регіонального ландшафтного парку, про що інформують ряд аншлагів при узбіччі дороги. Вхід чи в'їзд платні. По логіці, тут кожен відвідувач чи група повинні отримати інструктаж як себе вести, куди ходити, чого не можна робити на території природньо-заповідного фонду. На справді все простіше... 
Дорога проходить де смерековим та більше буковим лісом. Є кілька облаштованих місць для відпочинку. Та вже якось так у нас ведеться що такі місця обовязково мусять бути загаджені... Зупинятись не хочеться.
 Пройшовши кілометри два, робим коротку  зупинку перепочити біля кафе-колиб, яких тут аж дві, на любий смак. Ошатні, дерев'яні споруди в бойківсько-гуцульських традиціях. Справжнє дерев'яне царство... Чисто, акуратно! Робим в одній із них замовлення на зворотній шлях. А як інакше, бути і не попробувати... І бануш, і бограч, форель-шашлики, юшка грибова, чай на травах...
Рядом  оригінально виконаний аншлаг - "Скелі Довбуша", 1 км. Власне звідсіля і починається територія пам'ятки природи загальнодержавного значення "Скелі Довбуша". Проходим попри ще одне кафе, звертаєм вліво з дороги на стежину і через деякий час опиняємось вже в кам'янім царстві. Зліва-справа, серед букового лісу камені велетні, як поодинокі так хаотично розкидані чи нагромаджені в одному місці. Появляється якесь відчуття що ти "букашка" серед всього цього, щось навіюється надприроднє, якийсь особливий душевний стан. Окремі скелі облюбували скалолази, кудись, через ущелину "пропала" ціла група екскурсантів з курорту Трускавця чи Моршина, а там намагаються втримати при купі і подалі від урвищ дітлашню вихователі якоїсь школи. "Клацають" фотоапарати, якісь нові для себе, особливі позиції вишукують як фотографи так і ті, яких фотографують. Поміж груп людей снують надоїдливі "пропонуєм покататись на конях". Так, багатолюдно...
Обійшовши основний масив скель виходим на "гостинний двір". Знову, перелопачений кінськими копитами пісок в переміжку з..., стійкий специфічний запах. Безліч вибитих на скелях написів типу що колись тут був "Вася"... Стараємось не звертати уваги. Є щось важливіше.  Ось видовбані в скелі печери, задовби від якихось колись прибудованих споруд, перекидного містка, залишки рову, сходинки на вершини скель. Якимось чудом "вчепились" в скельну породу і ростуть цілі дерева. Явно не природнього походження, кимось і для чогось обтесані окремі брили каменюк. Ось фігура лева, тут голова, кулак... Загадкова, невідома історія. Здогадки, припущення, уява фантазії... Все зашкалює. Дух перехоплює вид на ближні і дальні вершини і хребти гір, піднявшись на скелі тими самими сходинками. Все негативне кудись відходить. Як все здорово! Які прекрасні є в нас місця! Вже пізніше, наситившись побаченим, аналізуючи все, появляється - "Ну чому!?"...
І дійсно, чому? Ось назустріч нам, з піснями і гаслами піднімається ще одна група школярів. Канікули, екскурсії, свіже повітря, нові враження, пізнання краю... Все прекрасно! Матусі щедро спорядили, в кожного за спиною наплічник чи в руках пакет з наїдками, пляшки з водичкою... Я розумію де зрештою всі ці целофани, пакето-пляшки опиняться, з апетитом спорожнивши їх вміст. А скільки тих груп за тільки один день? Ось вже весела компанія "туристів на автомобілі", облюбувавша одну з альтанок при дорозі. Трапезу закінчили. Акуратно (на їх думку) в одну гірку склали всі залишки сміття та недоїдків в ніби то умовно відведене для цього місце. Збираються до дому. Цього з нетерпінням вже очікує кілька собацюг. Зараз розгребуть, розтягнуть а вже далі вітер свою справу зробить. Ну чому не зібрати це все в мішок, викинути в сміттєвий бак десь при дорозі? Все одно їдете в місто! Це ж так просто! Чому за цим всім ніхто не слідкує, це ж парк, місце масового відвідування і відпочинку? Чому все так не облаштоване, не продумане? Лісівникам, які зрештою повинні за цим глядіти, не до цього, та і нікому. Скорочення... Чому не створити окрему, державну адміністрацію ландшафтного парку, який і не маленький по займаній площі. До речі, і в відповідності до закону про ПЗФ України. Може коштів на утримання штату не вистачає? Смішно. Та про це і не йдеться. Таких "чому" багато... Якось розмовляв з гостем - австрійцем. Він нічого не розуміє... А я не міг пояснити.
Взагалі, відволікся. Дійсно не про це йдеться... Я ж про фотографії!


Обновлен 21 фев 2017. Создан 11 фев 2017



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
Скеля, відпочинок в Карпатах Червона книга України